До Дня перемоги.

 Відкритий захід "Урок пам'яті"

Проект

Тема проекту: Історико-патріотична акція  «Вахта пам’яті»
«Війна у долях учнів та вчителів Запорізької області»

Мета : збереження пам’яті про події Великої Вітчизняної війни на  тисячоліття у прийдешніх поколіннях, вшанування героїзму наших співвітчизників.
Задачі:
1.Дізнатися про вчителів-запорожців і їхні долі, поламані війною.2. Розказати про життя одного зі свідків жорстокої війни.3. Відповісти на деякі хвилюючі питання, пов’язані з бойовими діями
1941-1945 років.4. Запросити Тамару Олексіївну на класну годину, присвячену Великій Вітчизняній війні.
Зміст проекту:

• Класна година « Урок пам’яті»

• Друкований матеріал

• Сценарій свята

• Слайди, музика, фотографії, відеоматеріал

Результати:1. В результаті пошуків ми знайшли такі прізвища й ім’я вчителів, яких було забрано на фронт із запорізького краю:- Дубовик Єгор Максимович. В 1939 році його забрали на службу. Восени 1941 року він повинен був повернутися додому, але в липні почалася війна…- Шабанов Михайло Михайлович. Народився в 1922 році в великій сім’ї. З- за тяжкого поранення опинився в шпиталю, де помер 26 жовтня 1943 року.-  Полупопов Олексій Мартинович. Народився 20 березня 1924 року.На фронт пішов добровольцем.-  Прокаєв Петро Іванович. Пішов на фронт і …не повернувся.- Халіпов Петро Павлович. Він у 18 років пішов на фронт і не повернувся. За розповіддю очевидців , ешелон, в якому Петро їхав до передової, був розвитий фашистськими винищувачами. А хлопець чекав бою…
2. В рамках операції діти познайомилися з Дозорцевою Тамарою Олексіївною, в минулому - вчителькою початкових класів, а зараз – працівником ЕНВК № 5.

3. Без пам’яті немає традицій,
Без традицій немає культури,Без культури немає виховання,Без виховання немає духовності,                                                  
Без духовності немає особистості,А без особистості немає народу!Ось таку формулу народної мудрості ми вивели під час виконання проекту і пропонуємо всім користуватися нею в своєму житті. А найважливішим є те, що нащадки більш ніж через шість десятиліть не забули про тих, хто бачив страшні події минулого і поклав всі свої сили і, навіть. Життя заради майбутньої перемоги та миру.Безперечно, що громадськість не може залишатися байдужою. Ми впевнені, що пройде час і наші нащадки дбайливо зберігатимуть пам’ять про полеглих. А кожне минуле десятиліття ще з більшою силою підкреслюватиме велич тих подій, їх визначальну роль у світовій історії. Тож нехай ніколи не зачерствіють наші душі, не збайдужіють наші серця, а невмируща Пам’ять про них хай завжди палахкотить у нашому повсякденному і повсякчасному бутті!

Урок памяти

Ведущий 1:

С каждым днём становятся все дальше от нас героические и трагические годы Великой Отечественной войны.

Нам с вами очень повезло. Мы родились и выросли в мирное время. Мы никогда не слышали воя сирен, извещающих о воздушной тревоге, не видели разрушенных фашистскими бомбами домов, незнаем, что такое нетопленое жилище и скудный военный паек…

И сегодня давайте вспомним эту историю, вспомним великий подвиг тех людей, которые подарили нам самое ценное – ЖИЗНЬ.

Ведущий 2:

22 июня 1941 года фашистская Германия обрушила на советский союз страшный удар. Это была смертоносная лавина закованных в сталь, хорошо обученных, дисциплинированных немецких солдат. Они уже захватили Европу. 190 дивизий (5,5 млн. человек), около 5 тысяч самолетов, свыше 3 тысяч танков, изрыгающих огонь и свинец, - все это двигалось на наших людей, на нашу страну.

Ведущий 1:

Ранним утром в воскресенье 22 июня 1941 года мирную тишину городов и сел разорвали взрывы бомб и снарядов. Началась невиданная доселе по своим размахам и ожесточенности война, вошедшая в историю как Великая Отечественная.

(звучит отрывок из песни «Священная война)

Ведущий 2:

И встала страна огромная на смертный бой, повзрослели с этой поры мальчишки и девчонки. Многие из них со школьной скамьи ушли на фронт, сдавая экзамен на аттестат зрелости уже на передней линии фронта.

(стих «До свидания, мальчики!» Б. Окуджава)

Ведущий 1:

К зиме 1941 года захватчики продвинулись в глубь страны на 850-1200 км. В ночном небе то тут, то там полыхало зарево. Это горели города и села. Миллионы людей гибли, огромное их число оказалось на оккупированных территориях и в лагерях смерти.

(звучит отрывок из песни «Здесь птицы не поют»)

Ведущий 2:

Велик подвиг тех людей, кому пришлось принять первый удар врага. На стене Брестской крепости простой солдат написал кровью: «Я умираю, но не сдаюсь! Прощай, Родина!» Да, они стояли насмерть. В комсомольском билете рядовой бойца А. Соболева позже была найдена записка: «Пусть враг помнит: русские не сдаются, а придет время – умирают героями».

О крепости Брестской

Я слышал рассказ,

Легенду, прекрасней старенных,

В той крепости вражьей ордой окружен,

Границу страны защищая,

Пожертвовал жизнью своей гарнизон,

Захватчикам путь преграждая.

Ведущий 1:

А между тем враг рвался к Москве. 30 сентября 1941 года вермахт начал генеральное наступление на столицу нашей Родины.

Но несмотря на тяжелое положение, 7 ноября на Красной площади состоялся традиционный военный парад. Бойцы, участвовавшие в нем, прямо с Красной площади шли на фронт.

Ведущий 2:

С беззаветным мужеством сражались советские воины, защищая столицу в грозном 1942-м. Это было первое победоносное сражение Великой Отечественной войны.

(звучит фрагмент из песни «Марш защитников Москвы».)

Ведущий 1:

Лето 1942 года. Воспользовавшись отсутствием второго фронта на западе, враг сосредоточил на востоке огромные силы, прорвал фронт и устремился к Воронежу, Кавказу, Сталинграду.

Следующей неожиданностью для немцев стало контрнаступление наших войск под Сталинградом.

Для поддержки духа солдат Сталин издает указ «Ни шагу назад». И стоял солдат до последнего вздоха.

(стих «Защитники Сталинграда» А. Суркова)

Ведущий 2:

Сталинград.… Наш солдат шел в бессмертие, фашисты в бесславье и проклятие народов. Двести дней и ночей продолжалась Сталинградская битва. В ходе тяжелых боев Советские Войска сковали уничтожили огромные силы противника, что позволило выиграть время и наполнить новые силы для контр удара. 22 декабря была учреждена медаль «За оборону Сталинграда».

Ведущий 1:

Нельзя не вспомнить подвиг города-героя Ленинграда и его жителей. Ленинградцы были настоящими бойцами, хоть и не все они встречались с гитлеровцами лицом к лицу. Их противниками были смерть и ее союзниками: голод, жажда, холод, тьма, блокада….

(звучит отрывок из 7-й симфонии Д. Шостаковича, стих «Да, Ленинград остыл и обезлюдел.» З. Шишкова.)

Ведущий 2:

900 дней и ночей длилась блокада Ленинграда, 900 голодных и холодных дней и ночей под постоянными авианалетами и артобстрелом жил и боролся город на Неве.

Пожалуй, нет такого человека, которого до глубины души не задел бы дневник одиннадцатилетней девочки-ленинградки Тани Савичевой. Он состоит из нескольких строк, но, читая их, слезы подступают к глазам.

Чтец 1:

«Женя умерла 28 декабря в 12.00 часов утра 1941 год»

Чтец 2:

«Бабушка умерла 25 января в 3 часа дня 1942 год»

Чтец 3:

«Лека умер 17 марта в 5 часов утра 1942»

Чтец 4:

«Дядя Вася умер 13 апреля, 2 часа, ночь 1942»

Чтец 5:

«Дядя Леша умер 10 мая в 4 часа дня 1942»

Чтец 6:

«Мама умерла 13 мая в 7.30 утра 1942»

Чтец 7:

«Савичевы умерли. Умерли все. Осталась одна Таня».

Ведущий 1:

Всю семью унесла блокада. Не выжила и Таня. Её, правда, успели вывезти из Ленинграда в Горьковскую область, но голод настолько подорвал здоровье девочки, что она умерла.

Девчонка руки протянула

И головой – на край стола…

Сначала думали уснула,

А оказалось – умерла.

Ее из школы на носилках

Домой ребята понесли.

В ресницах у подруг слезинки

То исчезали, то росли.

Никто не обронил ни слова.

Лишь хрипло, сквозь метельный стон,

Учитель выдавил, что снова

Занятья – после похорон.

Ведущий 2:

За годы войны фашистские варвары разрушили и сожгли 1.710 городов и более 70 тыс. сел и деревень, разрушили 84 тысячи школ, около 25 миллионов людей лишились крова.

Ведущий 1:

В кровавый водоворот событий попала и наша многострадальная Украина.

За годы войны она потеряла 8 миллионов человек. Из этого числа военных 2,5 миллион, и 5,5 миллион мирных жителей. И у каждого украинца была своя история и своя биография.

Послушайте стихотворения М. Исаковского «Украина, моя Украина», посвященное молодому лейтенанту героически погибшего в боях за свою родную Украину.

Ведущий 2:

Весной 1943 года центр боевых действий на фронте сместился в район Среднего течения Днепра. Началась великая битва за Днепр!

«Мамо, мамо, твой Ивано увидел такое, что невозможно описать.»

А самое страшное – радуги над Днепром. Не от дождя эти радуги, от разрывов когда фашисты, бомбят переправы. Смерть и радуга! И так каждый день.

Переправа, переправа!

Берег левый, берег правый

Снег шершавый, кромка льда…

Кому память, кому слава

Кому тёмная вода.

Ведущий 1:

Осенью 43 года Гитлер сказал своим солдатам «Днепр является последним рубежом отхода немецких войск. Скорее Днепр потечёт обратно нежели русские преодолеют его – эту мощную водную преграду в 700 – 900 метров ширины, правый берег, который представляет цепь непрерывных домов, природную неприступную крепость»

Ведущий 2:

У политработников не хватало времени описывать подвиги. Это был подвиг всех воинов штурмовавших Днепр. 2.438 человек: солдаты, сержанты, офицеры и генералы всех родов войск удостоены высокого звания героя Советского Союза.

Ведущий 1:

Там где гитлеровские командование собралось держать оборону в течении семи лет советские войска на широком фронте от Лоева до Запорожья за короткое время захватили на правом берегу Днепра 23 плацдарма с которых потом началось наше неотвратимое, как половодье наступленье.

Я дорогой наступленья

Шёл от Дона до Днепра

Через дымные селенья

Через трупы, разрушенья

Города и хутора

Шёл вперёд и пел победу

Шёл дорогою снегов

По дымящемуся следу

Отступающих врагов.

Ведущий 1:

С первых дней и на протяжение всей войны вместе с бойцами красной Армии сражались советская песня.

В нотах тех песен не было уныния или страха смерти. В них жили удивительные чувства – вера, надежда, любовь.

Ведущий 2:

Все мы любили милую «Катюшу». Любим слушать как она поет. Из врага выматывает душу. А друзьям отвагу придает.

(звучит песня «Катюша»)

Ведущий 1:

Сколько задора, радости, света. Откуда это? Ведь шла война. Миллионы на фронте…

Люди подвергаются лишениям, кто-то не вернется боя. Но жизнь есть жизнь. Молодость в любое время остается молодостью. И все готовы потерпеть. Каждый, верит, что его ждёт светлое будущее! Его ждет Победа!

(М. Дудин «Победитель»: без малого 4 года…)

Ведущий 2:

Долгих 4 года полыхали бои. Четыре изнурительных года вел советский народ Священную освободительную войну. Последним шагом к Победе были бои за Берлин.

Ведущий 1:

В ночь с 30 апреля на 1 мая 1945 году над куполом Рейхстага заалело Знамя Победы.

Знамя – Победы.

Сколько о нём было сказано. Но проходят годы и встают все новые герои и новые имена.

Послушайте рассказ о нашем земляке герои Украины Алексее Бересте.

Ведущий 2:

Ребята давайте всегда будем помнить героический подвиг нашего народа в годы В. О. В.. Никогда не забудем тех, кто сражался, не жалея своей жизни ради счастья грядущих поколений.

(Стих «Помните»)

Ведущий 1:

Если за каждого погибшего во Второй  мировой войне человека объявить минуту молчания, мир бы молчал 50 лет. Так давайте почтим минутой молчания всех 27-миллионов погибших в годы В. О. 

Вступна частина

63 роки тому переможно закінчилася війна: Друга світова і наша Велика Вітчизняна. Яка була її невід’ємною складовою частиною. Ця війна проти найбільшого зла людства - фашизму за своїми масштабами, людськими і матеріальними витратами не має аналогів у світовій історії, а тому перемога у ній сил антигітлерівської коаліції набула планетарного значення. Вирішальний внесок в досягнення перемоги зробили народи всіх республік колишнього Радянського Союзу і, перш за все, народ України, на теренах якої вирував смерч тієї війни понад три роки. З 22 червня 1941 року й до осені 1944-го вся Україна була загарбана нацистами.Найбільша частина німецьких сил – група армій «Південь» під командуванням фельдмаршала Карла фон Рундштедта - мала захопити Україну. І саме на Україні німці здобули ряд вражаючих перших перемог, головна серед них – знищення у вересні 1941 р. величезних радянських сил у районі Києва й захоплення 650 тис. полонених. До грудня 1941 р. вони вже контролювали близько 80 млн чоловік, або 42 % населення Радянського Союзу. Навіть побіжний перелік втрат свідчить про той страшний відбиток, що його наклала друга світова війна на Україну та її населення.Щонайменше 5,3 млн чоловік, або один із кожних шести мешканців України загинув у цій бойні. 2,3 млн українців було вивезено для примусової праці до Німеччини. Цілком чи частково було зруйновано понад 700 великих і малих міст та 28 тис. сіл. Цілковите чи часткове знищення понад 16 тис. промислових підприємств призвело до того, що збитки економіки України сягали 40 %.Одним з найтяжчих випробувань стала Велика Вітчизняна війна 1941-1945 р.р. і для Запорізького краю. Багато горя бачила Запорізька земля, і її могутній господар – народ. З усіх випробувань вони виходили з честю, відроджувалися, долаючи всі труднощі. І вагомий внесок у спільну перемогу над ворогом зробили запорожці. У перші дні війни в п’ятьох областях України, в тому числі й Запорізькій, всього було мобілізовано 623444 чоловіки. У відповідь на фашистські тортури на знівечений ворогом землі розгортався партизанський та підпільницький рух. Загалом після визволення Запоріжжя понад 800 підпільників та партизанів були відзначені орденами й медалями Радянського Союзу за подвиги у боротьбі з окупантами.  




 Десятки тисяч жителів області будували оборонні споруди на правому березі Дніпра – від с. Лепетуха до межі з Дніпропетровською областю.
З перших днів війни почалася перебудова народного господарства області на воєнний лад. Колгоспники, вчителі, студенти, школярі зібрали 98,5 відсотка зернових, виконали план хлібопоставок на 49,1 відсотка. У фонд Червоної Армії було передано 410 тисяч тон зерна і овочів.Велику допомогу Червоній Армії надали добровільні формування.Наприкінці липня в Запорізькій області нараховувалося 200 тисяч ополченців. Особовий склад винищувальних батальйонів області становив 3649 чоловік.  Але Збройні Сили СРСР не були готові дати належну відсіч агресору. Після запеклих боїв на правому березі Дніпра радянські війська змушені були відійти на Лівобережжя. 18 вересня 1941 року були окуповані перші райцентри області – Веселе і Верхня Хортиця, а 10 жовтня – Розівка. За два роки окупації в Запорізькій області було розстріляно 66745 мирних громадян та 10916 військовополонених, на каторжні роботи вигнано 157416 чоловік. На території області фашисти створили п’ять концтаборів - у Запоріжжі, Василівні, Бердянську, Пологах і Дмитрівні Вільнянського району. Влітку 1943 року в ході рішучого наступу Червоної Армії лінія фронту почала наближатися до Запорізької області. Після запеклих боїв у Донбасі радянські війська у вересні 1943 року почали визволення нашого краю. Мужні радянські воїни 14 вересня 1943 року вибили ворога з Рогівки, 15- з Куйбишевого, Гуляйполя, 16- з Андріївни, 17- з Бердянська, 18- Ново миколаївки, Поліг, Ногайська, 19- Оріхова, 20- Комишувахи, Приазовського, Нововасилівки, 28- Вільнянська. Втративши Запоріжжя, німецькі війська ще до кінця 1943 року утримували позиції на правому березі Дніпра. В листопаді того ж року між населеними пунктами Балабоне та Розумівка частини Червоної Армії форсували Дніпро і захопили плацдарм на його правому березі. До 29-30 грудня точилися важкі кровопролитні бої з фашистами в районі греблі Дніпрогесу. Від Запоріжжя до Азовського моря німці створили міцну оборону з трьох-чотирьох смуг глибиною до 20 кілометрів. Її центром був Мелітополь. У ході Мелітопольської операції, яка почалася 26 вересня, були визволені й інші населенні пункти області, в тому числі районні центри: 26 жовтня 1943 року - Веселе, 27 жовтня - Михайлівна, Василівка, Якимівка, 29 жовтня - Велика Білозерна, 29 грудня - Верхня Хортиця. Останній райцентр області - Кам’янка-Дніпровська – визволено 8 лютого 1944 року, після ліквідації Нікопольського плацдарму.За героїзм і мужність, виявлені в боях за визволення міст і сіл Запорізької області, 207 бійцям і офіцерам присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу, 53 з них удостоєні цього звання посмертно.Загальні збитки, заподіяні ворогом народному господарству області, склали 18, 7 мільярда карбованців у тогочасних цінах.Дорогою ціною дісталася Перемога. Досі не можна назвати точну кількість воїнів, які загинули, захищаючи та визволяючи Запоріжжя і область. За приблизними даними, на військовому кладовищі, у 465 братських та 16 поодиноких могилах поховано близько 100 тисяч радянських воїнів. У 1941- 1943 роках на території Північної Таврії і частково Донбасу загинуло близько 300 тисяч солдатів та офіцерів.Про події Великої Вітчизняної війни нагадують населенні пункти, вулиці, школи, названі на честь воїнів-героїв, мужніх патріотів-підпільників та партизанів. В Енергодарі всім жителям відома вулиця Воїнів-Інтернаціоналістів. Нещодавно було відкрито Парк Перемоги, де гості міста та всі бажаючі можуть відпочити там, згадуючи відважних героїв, синів і дочок Вітчизни. Про високий патріотизм наших енергодарців свідчить щорічний парад в центрі міста, кінечним пунктом якого є вшанування героїзму захисників своєї Батьківщини біля Обеліску й запалення там вічного вогню. Багато цікавого можна побачити в музеї, створеному для збереження пам’яті на тисячоліття у прийдешніх поколіннях.